Нагадаємо сюжет давньогрецького міфу. Боги послали страшне пророцтво: Едіп уб'є свого батька і одружиться з власною матір'ю. Коли вже боги прирекли людину на таку жахливу долю, то що завгодно роби — нічого не вдієш…
Аби врятувати фіванський народ від мору, цар Едіп шле гінця до Дельфійського оракула. Одержано відповідь від богів: лихо припиниться, коли країну залишить вбивця попереднього царя — Лая.
Едіп починає розслідування, в ході якого виявляється, що збулося давнє пророцтво богів: злочинець — він! Цар Едіп вершить над собою суд, прирікаючи себе на вічну сліпоту і вічне вигнання.
В виставі Дмитра Богомазова давньогрецький міф розгаданий з позицій людини, котра живе на початку XXI століття.
На сцені — стародавні статуї… Обличчя — застиглі маски. Голоси — безпристрасні.
Колись, у V столітті до нашої ери, в «золотий вік» людської цивілізації, то були люди, котрі жили, кохали, страждали… В них були свої закони буття, зокрема, багато важила для них фатальність долі, воля випадку. Крізь пил століть ми прагнемо дошукатися їхньої правди…
В виставі поєднуються стильові традиції античного театру і елементи сучасного метафоричного театру. Сценічні образи — символи, знаки — сповнені потужної внутрішньої енергії, котра доходить до нас крізь мармур скульптур стародавніх майстрів.
«Сліпий на очі, вуха і розум» Едіп, відкинувши скороминуче, «відкриває» свою людську сутність перед вічністю. Він, котрий був володарем, царем, пройшовши крізь випробування і страждання, стає Людиною…
Метафорична вистава Дмитра Богомазова нагадує нам, що «вищі сили» (боги, розум чи щось інше) існують, вони існують для того, щоб люди щоразу підтверджували, не забували свою людську сутність.
