Концерт Дмитрия Красноухова (электропиано) г. Киев.
»
Під його руками народжується справжнє піано – легкі, м’які, лагідні п’єси зачаровують, роблять довколишні речі дуже простими. Це, гадаю, простота майстерності, за якою стоять, мабуть, доволі складні речі. Виникає відчуття, ніби всі мелодії альбому шукають одного – об’єднання всього зі всім. І кожна з них по-своєму знаходить цю гармонію, несе її в собі – але на відкритій долоні, не ховаючи. І скільки мелодій, стільки й облич, і всі вони різні, але всі мають очі одного кольору – чистого. Це є важливо. Особисто мені чомусь здається, що Дмитрові вдалося у своїй музиці поєднати західний розум та східне серце – на якомусь такому рівні, де ніякі визначення вже не мають жодного сенсу. Пояснити не зможу, мовчу. Він – нехай грає.»