Австрійський культурний форум, Почесне консульство Австрії в Одесі, Управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, Одеський музей західного і східного мистецтва раді запросити на відкриття виставки «Порушена тиша перед бурею», яке відбудеться 15 квітня о 15:00 у Одеському музеї західного і східного мистецтва. Виставка експонуватиметься до 24 квітня.
З сучасного погляду, роки перед Першою світовою війною називають тишею перед бурею. Однак, всупереч цьому кліше, Австрія в той час переживала досить неспокійний період, у який всі сфери життя робили останній великий крок у епоху модерну: Зиґмунд Фройд досліджував підсвідоме нашого існування, жінки почали рух за емансипацію, сіоністи прагнули єврейської державності, музика відмовилася від законів гармонії, а образотворче мистецтво поступово позбавилося предметності. poster_odessa_www
Населення Відня з середини ХІХ-го століття зросло з чверті мільйона майже у чотири рази – до більш як двох мільйонів. Переселенці приїжджали з усіх регіонів та провінцій дунайської монархії, як наслідок – різке зростання населення мало не лише переваги, а й недоліки. Поряд з неповторною вулицею Рінґштрассе та прекрасними будинками буржуа стали виділятися квартали для бідних. Найвідомішим сьогодні мешканцем одного з багатьох притулків для бездомних є юнак із Верхньої Австрії, який у 1907 році приїхав до Відня. Антисемітська атмосфера міста зіграла вирішальну й фатальну роль у формуванні його поглядів – цим юнаком був Адольф Гітлер.
З посиленням різних напрямків націоналізму у багатонаціональній монархії та зростанням антисемістських тенденцій, ліберально налаштована інтелігенція у роки перед Першою світовою війною віддалилася від інших прошарків населення. Виникла творча субкультура, яка працювала у дедалі більшій ізоляції, і як наслідок, відмежувалася від політичних, моральних та мистецьких цінностей верхів середнього класу і була готова втілювати свої модерні ідеї більш радикально. “Наша меншина”, писав Зиґмунд Фройд Карлові Краусу у листопаді 1906 року, “повинна триматися разом”. Саме ця близькість духовних людей забезпечила творчому потенціалу віденського модерну той прилив енергії, який найсильніше було відчутно напередодні “Великої війни”.
У період до 1914 року були проаналізовані та звірені переваги і недоліки старої та нової Європи: перевірені на придатність існуючі мистецькі, особисті та соціальні межі, переосмислені моральні та теоретичні основи, випробувані нові технічні можливості в містобудуванні та медицині – і все це одночасно, в місті, в якому “за один день можна прожити сто років”, як після Першої світової війни з певною ностальгією казав Роберт Музіль про Відень.
