Виставка Миколи Степанова (1937 – 2003) та презентація альбому скульптора і листівки з роботою «Вагітна»(1968).
Микола Степанов – єдиний скульптор серед живописців групи «Мамай», але це не єдиний його талант. Він володів літературним даром, видав 2 поетичні збірки, друкувався у пресі. Але найбільшою його пристрастю була скульптура, а головним відкриттям — надзвичайно чутливе ставлення до матеріалу, який Степанов називав «своїм співавтором».
«Найбільше мене хвилюють мотиви – спогади про життя, споконвічні джерела його, якісь стрижневі людські стани, позбавлені суєти, глибинні риси буття, що складають людське в людях» — писав художник.
Закінчивши у 1967 році ОДХУ ім.М.Грекова М.Степанов починає виставкову діяльність і в уже в 1968 -1970 роках створює роботи «Стародавня пісня» (1968), «Вагітна»(1969), «Дафна» (1970) , в яких уже формулює основоположні принципи свого мистецтва.
В 70-ті роки Степанов входить до кола художників, що утворили «Одеську групу» та бере активну участь в «квартирних виставках».В цей період створюються знакові твори мистця – «Хлопчик, що йде», пам`ятник героям В.Катаєва «Петі та Гаврику» тощо.
У 80-ті роки Степанов – ентузіаст скульптурних симпозіумів і пленерів , володар першої премії симпозіуму «Тростянець -86», в 90-ті — учасник міжнародних та республіканських виставок та бієнале, лауреат Другої Міжнародної бієнале «Імпреза -91»( роботи «Дівчинка зі свічкою», «Григорій Сковорода», «Драбина діда», «Та, що сидить у дереві»).
У вступній статті до альбому М.Степанова мистецтвознавець Ольга Савицька так характеризує творчість художника:
«Задушевність відносин людини і середовища,яка вирізняє одеський живопис, ВПЕРШЕ отримала свій скульптурний аналог у мистецтві Степанова. Юнацька довірливість була його темою. Не лише сюжетною. Вона визначала всю образну будову.Зовнішня експресія, відкритий драматизм, будь-яка конфліктність не були йому близькі. Його вабила гармонія співзвуч. Він був майстром напів-станів та перед-чуттів. У творах Степанова форма цілісна, потужна — і покірлива. Вона не втручається в середовище, а лишень відгукується йому в лад, наче шелест дрібних листочків одеських акацій».
А сам художник у «Листах до сина» так визначав головне призначення мистця:
»… Варта ця справа — глибоко займатись обраним ремеслом. І бути справжнім майстром у своїй справі — бути уважним, шукати, спостерігати, накопичувати. Жадібність до спостережень — понад будь-які багатства, знай це.
…Дивись на світ широко відкритими очима. Як сказав мудрець: «Дивись на світ чотирма очима: очима холодного скепсису і зачарованої, захопленої дитини.
Homo Ludens — людина граюча — часом таке визначення найбільше підходить нам, артистам, людям, яких Господь відпускає для творчості, для осмислення і вдосконалення того, що зроблено Творцем не тільки для житейської рутини. І яке щастя — відбутися в цьому! І жити так, щоб дивитися у майбутнє без страху, а в минуле — без сорому!«
