Про приватність та публічність образотворчого мистецтваНа сьогодні в Україні, коли твори мистецтва стали предметом приватизації = освоєння як ПРИсвоєння, розмиваються критерії того, що саме є витвором мистецтва. Наші українські 1,5%, багатеньких, стають СУБ`ЄКТОМ привласнення і одночасно ОБ`ЄКТОМ маніпуляцій. Бо визнане в світі існування жорсткого розподілу функції музеїв, як еталону репутації, гарантії достовірної цінності (не як ціни, а в тривалій і культурологічній перспективі) зіштовхується з іншим, аукціонним, критерієм цінності. Навіть у цивілізованих країнах б`ють на сполох, визнаючи факт недоречної «роздутості» подібних цін, як своєрідної гри в «міжсобойчик» багатіїв на полі мистецтва, такого собі кінного гольфу чи туристичних поїздок навколо світу навздогін затемненням сонця/місяця. Тому саме зараз набуває особливої важливості поняття РЕПУТАЦІЇ, як професійної гідності професіоналів у сфері сучасного мистецтва; яку, як відомо, за гроші не купиш, не придбаєш. Це саме те, коли людина відповідає своїм добрим ім`ям, характеризуючи той чи інший мистецький твір, оцінюючи його у зворотній перспективі ІЗ майбутнього, НА майбутнє. І тут випливає тема, яку всі старанно обминають: вартість витвору мистецтва залежить від майстерності виконання, але вирішальним фактором може бути лише достовірність закладеного туди фрагменту, шматка саме цього часу, що й визначає присутність (або відсутність) ОСОБИСТОСТІ самого автора. Все просто. Якщо виконано добре, якісно і наявне щось вкрай приватне, в якому висвічуються (увага!) суто людські, так би мовити людяні теми, тоді маємо твір мистецтва. Вже потім нащадки будуть чи то стинати плечима, дивлячись на зразки «стьобу», чи здригатися, гостро відчуваючи пронизуючу силу самої самодостатньості роботи. А на сам кінець трохи приватного від одеського арт-критика. Пушкіну, котрий «наше одеське все» ( і не тільки одеське), люди середнього класу чи освічені, тобто, зі сформованою здібністю до сприйнятя справжньої літератури, спроможні віддати перевагу В’яземському, Баратинському, Майкову, Тютчеву нарешті. Це я так, до слова… Існує ж порода людей з вихованим смаком, яким більш співзвучний Шуман, ніж гучні перекоти симфоній великого Бетховена, Людвіга ван. Ута Кільтер написано для каталогу галереї «Тадзіо» «Абетка. Сучасне українське мистецтво. ХХІ століття»
Ута Кильтер
|
Про приватність та публічність образотворчого мистецтва
