| |
|
|
 |
Литературный вечер Сергея Жадана
13 серпня, 19-00 Вхід вільний Поспішаємо анонсувати творчу зустріч Сергія Жадана з одеситами та гостями міста! В межах проекту Meridian Odessa: Мистецьке літо-2016 письменник, есеїст, перекладач та поет презентує арт-бук за мотивами вірша «Пливи, рибо, пливи», прочитає нові та старі твори, а також відповість на найвідвертіші запитання публіки.
Доки критики та читачі сваряться, нарікаючи Жадана то новим генієм, то автором, якого зрозуміє не кожний — літературні твори письменника продовжують отримувати численні національні та міжнародні нагороди, перекладаються іноземними мовами та перетворюють його на одного з найвідоміших сучасних українських авторів. Останній роман Жадана «Месопотамія» увійшов до списку кращих десяти книг грудня-2015 за версією австрійського телеканалу ORF. А також був удостоєний престижної літературної премії Angelus, якою у Польщі нагороджують кращих авторів Центральної Європи. |
|  |
| |
|
|
Архив расписания концерта Литературный вечер Сергея Жадана |  |
| |
|
Марат помер уві сні.
На початку березня, навесні.
Коли тануть сніги,
і ріки лишають свої береги,
як діти лишають батьківські доми
після тяжкої зими.
Марат тренувався на «Спартаку».
Мав удачу навчену і тривку,
мав треноване тіло, ходив із серйозним лицем,
був, мабуть, справді кращим бійцем
у напівсередній вазі,
носив наколку з Фіделем на лівій нозі.
Імам говорив, стоячи над ним:
«Пророк, - говорив, - ніколи не був сумним.
Пророк знав – зло зжирає зло.
Буде так, як буде. Завжди так і було.
Ось і Марат матиме що сказати,
про кожну з власних провин.
Пророк і вигадав пневмонію
для таких як він».
Маратова мама мовчала в кутку.
Маратів брат слухав молитву гірку.
А коли імам поклав долоню
йому на плече худе
і сказав:
«Усе, що зникає, знову колись зійде»,
«Ніщо не зникає, - відповів йому брат. -
Я заберу собі капу, з якою бився Марат.
Я знаю, чому він помер.
Щоранку він бився проти своїх химер.
Щодня він збивав у кров кулаки.
Щовечора він відчував,
як згасають над ним зірки.
Лише найхоробріші з нас заступають за цю межу.
Хто бачив його в рингу, знає, про що я кажу.
Як може зникнути те, що є?
Що з ним робитиме той, хто все нам дає?
Зникнути може хіба що страх.
Решта лишається в нас – молодших братах,
які відбивають собі серця,
стоячи до кінця».
Брат відійшов убік.
Він був молодший на рік.
Марата вважав головним.
Всюди ходив за ним.
Тепер ось мовчав, відійшовши нараз,
і приховував сльози, мабуть, соромлячись нас.
Коли виносили тіло, почався сніг.
Падав з темних небес просто до ніг.
Імам ішов попереду, ніби мара.
Рання весна на цвинтарі – не найкраща пора.
Жінки починали плакати, а чоловіки
відчували, як тихо згасають над ними зірки. |
Коли вона повернулась, ближче вже до зими,
всі свої літні речі вимінявши на квиток,
в теплих її кишенях ховались портові дими,
а кров мала колір висушених
трояндових пелюсток.
І я гортав її книги в перці, кориці й вині,
і слухав собі неуважно, як вона залива,
і як виростають у темряві, зріючи на глибині,
чорний камінь вугілля,
зелена рослина трава.
І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги,
і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок,
і чекала кожного вечора коли вже підуть сніги,
але сніг, на відміну від неї,
так тоді й не пішов. | |
|
|
|
| |
