Одеський художній музей презентує виставковий проект «Тарасова колекція в уявному музеї» — перлини з колекції Тараса Максим'юка доповнені роботами з колекції україники Одеського художнього музею та приватних зібрань.
📃️ Восени 2018 року до Одеського художнього музею звернувся відомий громадський діяч, колекціонер українського мистецтва Тарас Максим’юк з пропозицією передати музею cвоє зібрання україники.
Зібрання складається з декількох підрозділів-колекцій, які можуть додати музеєві слави як центру презентації та дослідження української культури. Йдеться про колекцію творів видатного майстра Михайла Жука (1883–1964), колекцію творів відомого художника Амвросія Ждахи (1855–1927), колекцію пов’язаної з Одещиною Шевченкіани (твори живопису, графіки, скульптури, кераміки, друковані матеріали, тощо), персональний фонд відомого українського громадського діяча Євгена Чичкаленка (1861–1929), колекцію українських видань (починаючи з 1834 року), колекцію поштових ілюстрованих листівок Одеси і України, та інші художні твори та друковані матеріали, що не належать до перелічених колекцій.
За всю історію наша інституція жодного разу не отримувала пропозицій схожої значущості ані за кількістю одиниць зберігання, ані за повнотою та всеосяжністю пропонованих колекцій. Включення цієї збірки до музейного фонду може суттєво змінити уявлення широкої громадськості про багату та цікаву історію українського мистецтва на Одещині, дати поштовх дослідженням досі недосліджених сторінок художньої історії південного регіону та, як результат, збільшити культурну вагу та туристичну привабливість нашого міста.
Основною значущою перепоною для передання зібрання є катастрофічний брак музейних площ. Музей було відкрито 120 років тому. Тоді його колекція налічувала 700 експонатів. Сьогодні їх більше ніж 10 000, а експозиційні площі не збільшилися ні на один квадратний метр. Брак експозиційних площ, площ для фондосховищ, наукової та реставраційної роботи, для проведення освітніх заходів відчувалася вже наприкінці 1980-х. Зараз же ситуація взагалі стала критичною.
Збагачення зібрання музею колекцією Максим’юка тягне за собою необхідність створення окремого центру україники як структурного підрозділу музею. З цим завданням музей неспроможний впоратися без доброї волі та допомоги Обласної ради та Одеської обласної державної адміністрації.
Поява окремого культурного центру україники дозволила б музею створити осередок українства в Одесі та нарешті гідно презентувати наявну в фондах колекцію текстилю, української ікони та народної картини, колекцію робіт Марії Примаченко, вироби з фарфору та фаянсу, які через брак виставкових приміщень представлені скупо й недостатньо. Крім того, поява центру дозволила б організувати фондосховище для нових надходжень, які на сьогодні штучно обмежені через брак площ.
На відміну від уявного музею Андре Мальро, для створення якого не потрібні ані стелі, ані стіни, цим колекціям замало уяви глядача та його спроможності запам’ятовувати. Щоби говорити про зміст, про ідеї відображеного, нам потрібні умови для експонування та дослідження. Сьогодні ми мріємо про втілення фізичної можливості ділитися надбанням багатьох поколінь творців та колекціонерів. Використовуючи термін “уявний музей” як метафору, ми сподіваємося в найближчому майбутньому фізично переступити поріг нового музейного центру україники.
Зібрання Тараса Максим’юка налічує декілька тисяч одиниць зберігання. Сьогодні ми маємо змогу продемонструвати лише її маленький фрагмент. Усе ж зібрання як єдине чекає на можливість бути законсервованим, реставрованим, дослідженим, як результат, презентованим публіці. Справа за малим — за фізичним не уявним музейним простором.
