Нова виставкова програма Одеського художнього музею відкривається 28 квітня виставкою «Анатомія» відомої сучасної української художниці Влади Ралко. Уперше з 2012 року в Одесі побачать кращі роботи мисткині, створені за останні 15 років. Репрезентативна збірка дасть можливість глядачеві розкрити основну тему творчості Влади Ралко — препарування дійсності, руйнування правил, устрою, сталих форм.
Влада Ралко — українська художниця, учасниця авторитетних міжнародних і національних виставок сучасного мистецтва. У 2001 отримала премію Всеукраїнського тріеналле живопису.
Народилася 1969 року в Києві. У 1987 році закінчила Республіканську художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка, в 1994-му — Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (майстерня професора Віктора Шаталіна).
Відкриття відбудеться 28 квітня о 17:00. Виставка триватиме до 23 травня.
Виставка супроводжується текстом художниці, створеним до серії «Анатомія» (що була зроблена для проекту «Худшкола» в 2015 році). Серія «Анатомія» буде представлена на виставці в повному об'ємі.
Колись мені припала до душі історія, що її згадував Бодрійяр у «Символічному обміні та смерті». Там різник розповідав про свій ніж, лезо якого завжди вправно влучало до пустот між грудками суглобів. Таким чином різник розсікав тіло мертвої тварини з легкістю, та його ножа не треба було додатково гострити, бо він не наражався на тверді кістки.
Щось подібне відбувалося під час вивчання пластичної анатомії в художній школі – нам було запропоновано «розв’язати» тіло і таким чином розутаємничити його, роздягти, немов святого Варфоломія.
Ціла людина, вкрита гладенькою шкірою, занадто схожа на бога, занадто знайома, занадто прекрасна, занадто недоторкана. Кістяк, а також червоні м’язи та блискучі внутрішні органи означають смерть, коли вони відкриті, тому сором’язливо ховаються під шкірою, наче під одягом. Однак усі ці скарби внутрішньої будови людського тіла у нашій школі були позбавлені геть усього, що натякало на таємницю. Ми лічили і запам’ятовували кістки та м’язи, чистенькі й охайні, бо збиралися складати з них загальний механізм із «полум’яним мотором» усередині. Наше вивчання пластичної анатомії було старанно відокремлене від реального життя, тож нас не лякали «нутрощі». Ми малювали будову людського тіла згідно з реалістичною нормою – нормальне не повинно лякати.
Одного дня я таємно взяла кістяк людської ноги додому, бо не встигала намалювати його у школі. Я везла його загорнутим у рулон паперу, на якому збиралася малювати. Несподівано потяг метро раптово загальмував, і те, що колись було людською ногою, випало з рулону на підлогу вагона. Люди, що стояли поруч, відсахнулися із жахом. Для мене ж цей фрагмент людського кістяка не видавався страшним – він був буденним об’єктом, нудною натурою.
Система викладання пластичної анатомії в академічній художній освіті, звичайно ж, уникає цього цілком природного потягу до втаємничення внутрішньої будови людини. Чорно-білі фотографії голих людей з посібника з анатомії Баммеса, за яким ми навчалися, були також якісь відсторонені та ніби позбавлені статі. У художній школі перед нами ще не почала розверзатися прірва між відкриванням таємних і страшних внутрішніх конструкцій, які керують життям і смертю, та буденним вивчанням цих конструкцій за допомогою анатомічних моделей, на яких людина мала вигляд випатраного об’єкта, що не вартий жалю, немов теляча туша на ринку. Тоді людське тіло було для нас лише відстороненим об’єктом для вивчання, в якому складна конструкція з кісток і м’язів визначала винятково його прекрасні пластичні можливості. Для таємниці не лишилося місця ані на поверхні, ані всередині тіла.
Зараз, наново виконуючи своє завдання з пластичної анатомії, я намалювала сім анатомічних таблиць, але застосувала до зображень корегування відповідно до заплутаної та суперечливої сукупності власних і суспільних досвідів та знань про життя і смерть, сором, травму, хворобу, кохання, секс, війну. Академічне малювання, якому нас навчали, було навмисне позбавлене будь-якого впливу подібних досвідів. Анатомічно правильно намальоване тіло мало бути відокремлене від життя, бо була загроза, що життєві впливи можуть його трансформувати, викривити, спотворити або просто якось змінити. Тіло ж мало підпорядковуватися певним правилам, тобто бути правильним, взірцевим, бо ж це було божисте тіло радянської людини, успадковане від античного героя та героя доби Відродження. Ми вчилися малювати тіло, чиї пропорції та можливі їхні варіації були затверджені регламентом, худрадою. Таким чином цей регламент заважав відчути зв’язок між дисципліною, яку ми вивчали, і таємницею, до якої мали спроможність долучитися.
Отже, я намалювала героїв анатомічних таблиць, які вражені таємницями власної будови.
Коли: 28 квітня – 23 травня
Де: виставкові зали Одеського художнього музею
Вартість: 20 ₴, пільговий — 10 ₴
Графік роботи: 10:30–17:30, касса до 16:30, вівторок вихідний
Відкриття виставки: 28 квітня о 17:00, вхід вільний
